Пам’ятники на площі Ringplatz , Piata Unirii нині  Соборна

 

 

Монумент Австрії

Перший із пам'ятників – монумент Австрії – спорудили за сприяння жителів краю на спогад про 100-літній ювілей приєднання Буковини до Австрії,  Габсбурзької династії  було встановлено пам'ятник, який має висловити вдячні почуття всіх мешканців і буде засвідчувати цей факт перед майбутніми поколіннями. Урочисте відкриття пам'ятника Австрії відбулося на площі Австрії (нині Соборна) 4 жовтня 1875 року в присутності високих посадових осіб і великої кількості гостей з Австрії та Німеччини. Ось як описаний монумент у австрійському виданні „Bukowina in Wort und Bild”, що вийшло у 1898 році: „Загальна висота пам'ятника становила понад 8 метрів, головна фігура висічена з каррарського мармуру, рельєф – із бронзи. Проект розпочав скульптор, професор Чернівецької промислової школи Карл Пеккарі, пізніше до справи долучилися архітектор Карл Гофер, скульптор Карл Морак та бронзо ливарник Карл Турбайн.”

 

 

Єлизаветі

      Пам'ятник – цісаревій Єлизаветі, доньці баварського воєводи, яка 12 квітня 1854 року стала дружиною австрійського цісаря і була вбита злочинцем у Швейцарії, в Женеві, під час прогулянки 29 вересня 1898-го. Коли цісар Франц Йозеф отримав звістку про її смерть, то єдине, що він сказав: ”Мене також не минає нічого з людських страждань”. Пам'ятник споруджувався на пожертви жителів краю. ”. Газета „Czer-nowitzer Allgemeіne Zeitung” 11 жовтня 1911 року помістила замітку про відкриття пам'ятника: „Старі й малі, бідні й багаті зібралися на площі Франца Йосифа в Чернівцях в парку, де об 11 годині спало покривало і перед Крайовою управою у мармуровій задумі постала Елізабет”. Старожили міста деколи згадували про цей пам'ятник, ототожнюючи його із зображенням якоїсь святої.

 

 

 

М. Емінеску

 

             Рішення про встановлення погруддя Міхаю Емінеску в Чернівцях було прийнято за пропозицією Чернівецької філії товариства культурної ліги, яку очолював письменник, літературний критик д-р Васіле Герасим. Саме ця організація і розпочала збір коштів на спорудження пам'ятника. З цією метою організовувалися концерти. Гроші збирали і студенти. Газети „Adeverul” і „Dimeneaza” із Ясс та Клужа теж надали допомогу – 113000 лей. Було оголошено конкурс на кращий проект. Перше місце посів скульптор із Ясс Ріхард Етте. За його пропозицією постамент виготовив чернівецький майстер Карол Москалюк. Майданчик під майбутній пам'ятник, як і камінь для постаменту, примарія міста Чернівці надала безкоштовно. Ось як описувала газета „Czernowitzer Allgemeine Zeitung” від 9 грудня 1930 року урочисту церемонію: „В неділю, навпроти Кафедральної церкви, відбулося відкриття погруддя Емінеску. В урочистостях взяли участь відомі румунські особистості. Після церковної заупокійної служби відбулося відкриття погруддя. Виступали кафедральний проповідник Сорочан, від імені культурної ліги – д-р Васіле Герасим, від імені уряду – д-р Савчук-Савяну, від імені Румунської  Академії– міністр д-р Янку Ністор, від імені спілки письменників Румунії – президент синдикату журналістів Георгій Ротіка, від імені Товариства румунської культури і літератури – Грігоре Хандриш.

 

 

 

Міська Ратуша

 

Серцем крайової столиці є міська Ратуша. За більш як  півтора сторіччя на її вежі тріпотіли різні прапори, на фасаді неодноразово змінювалися герби, у залі засідань звучали різні мови.

Та протягом 160 років залишалося незмінним призначення цієї будівлі як резиденції міського самоврядування, відповідального за життєдіяльність Чернівців.
    Уперше питання про потребу ратуші для міста постало в 1786 році.

У 1792 р. передбачалося спорудити її на розі нинішніх вулиць Головної та Митрополита А. Шептицького. Проект не був реалізований і магістрат тривалий час містився в орендованих приватних будинках. Лише в 1825 році державна влада постановила збудувати в Чернівцях ратушу. Проект розробила Надвірна будівнича рада у Відні, яка планувала розмістити її на "Казармовій площі" (за нинішньою вулицею І.Богуна). Проти столичного плану виступив окружний інженер А. Марін, який доводив, що Чернівці розвиватимуться у південному напрямку, тому Ратуша повинна стояти в центрі міста, на площі Ринок (Центральній). Фахівця підтримала й міська управа. "Його боротьба проти цього помилкового проекту, - писав згодом архітектор А.Микулич, - тривала за тодішнього абсолютизму не менше, ніж 18 років, і (...) ратуша, як вона тепер стоїть, була збудована в 1843 - 1846 роках під його (А.Маріна) керівництвом за проектом Надвірної будівничої ради".
    В червні 1842 року Львівське губерніальне правління затвердило кошторис будівництва в сумі 84120 флоринів 8,25 крони. Наприкінці липня того ж року відбувся конкурс, який виграла будівельна фірма Менделя Амстера, котрий зобов'язався вкластись у саму  83990 флоринів.
    Урочисте закладання "угольного каменя" у фундамент Ратуші відбулося 19 квітня 1843 року в присутності представників державної влади, духовенства та міщанства на чолі з бургомістром Ф.Лігоцьким. У спеціальну нішу поклали монети з профілем цісаря та пам’ятну пергаментну грамоту.
    Фундамент мурувався з каменю, стіни - з цегли, в каркасі вежі застосовано залізні конструкції. Будівельні роботи, за якими наглядали А. Марін та А. Микулич, завершилися1 грудня 1846 року.

 

Бургомістри, примарі, голови що господарювали у Ратушу 142 роки

 

Якоб рицар фон Петрович   1864 - 1866 р. р.

 

Антон рицар Кохановський фон Став чан  1866-1874 р. р. 1887-1905 р. р.

 

Отто Амброз фон Рехтенберг  1874-1880 р. р.

 

Вільгельм фон Клімеш 1881-1887 р. р.

 

Доктор Едуард Райс  1905-1907 р. р.

 

Фелікс барон фон Фюрт  1907-1913 р. р.

 

Сало фон Вайсельбергар  1913-1914 р. р.

 

Георге Шандру  1917-1919 р. р, 1920-1922 р. р.

 

Теофіл Сіміонович  1919-1920 р. р.

 

Ніку Флондор   1920 р., 1922-1926 р. р, 1938-1940 р. р.

 

Барбу Грігоровіча  1926 р.

 

Доктор Раду Сбієра 1926-1927 р. р.

 

Доктор Ромулус Киндя 1927-1929 р. р.

 

Доктор Дімітрій Мармелюк 1933-1938 р. р.

 

Нікітін Олексій Іванович 1940-1941 р. р.

 

Кошовий Антон Іванович 1944-1945 р. р.

 

Грицай Олександр Никифорович 1945-1948 р. р.

 

Козачук Іван Федорович 1948 р.

 

Котко Полікарп Архипович 1949-1950 р. р.

 

Гутафель Віктор Іванович 1950-1954 р. р.

 

Михайловський Михайло Іванович 1954-1959 р. р.

 

Донченко Петро Іванович 1959-1964 р. р.

 

Толмач Василь Петрович 1964-1972 р. р.

 

Доцюк Володимир Федорович 1972-1985 р. р.

 

Каспрук Павло Михайлович 1985-1991 р. р.

 

Бойко Іван Васильович 1990 р.

 

Гродецький Георгій Дмитрович 1991 р.

 

Павлюк Віктор Ігорович 1991-1994 р.

 

Федорук Микола Трохимович з1994 р. по цей час

 

 

 

 26 літ перебував на посаді бургомістра

 
    Антон Кохановський  народився 17 листопада 1817 року у Тернополі в сім'ї дрібного службовця галичанського походження. У 1823 році батьки переїхали до Чернівців, де юний Антон здобував середню освіту. Навчання продовжив на правничому факультеті Львівського університету, потім працював у Станіславі. 1850 року Кохановський повернувся до Чернівців, де став адвокатом, а вже через 18 літ очолив Буковинську палату адвокатів. Кохановський, поклав на вівтар рідного міста своє життя, при ньому воно набуло європейських рис, зазнало нечуваного розвитку. Чернівчани завше пам'ятатимуть цю жертовність.
     В 1864 році А. Кохановського було обрано депутатом першого складу міської ради. Завдяки організаторським здібностям, цілеспрямованості і виваженості, вмінню спрямовувати роботу колег у конструктивне русло в 1866 р. депутати обрали його бургомістром.
      У 1871 році його було обрано послом (депутатом) Державної Ради Австрії (парламенту), а навесні 1874-го депутати ландтагу обрали Кохановського крайовим старостою. Він склав із себе обов'язки бургомістра, проте залишився депутатом міської ради.
    Антон Кохановський на крайовому та державному рівнях послідовно відстоював інтереси Чернівців й активно лобіював проект заснування Чернівецького університету. З його ініціативи в 1874-1875 рр. було споруджено Буковинський ландтаг  відкриття якого відбулося 4 жовтня 1875 р. у формі урочистого прийому з нагоди заснування університету. Згодом міська рада на чолі з А. Кохановським ухвалила покрити вулиці бруківкою, на що було виділено значні кошти. Вінцем діяльності бургомістра стало спорудження нового театру.
За його сприяння у 1900-1901 рр., було збудовано прекрасне приміщення дирекції цієї першої у Чернівцях і на Буковині банківської установи (нині - Художній музей). Бургомістр був також віце-президентом (акційного) Товариства місцевих залізниць Буковини.
     Антон Кохановський працював на посаді крайового старости до 1884 р. В 1887 р. знову обрати його бургомістром Чернівців. Однак за три дні до 42-ої річниці його депутатської діяльності, у ніч на 10 вересня 1906 р., Антон Кохановський помер.